Увага!

Даний проект тимчасово закритий!

Єпископський палац в Оброшині

     Каземір Ягелонський в 1456. заставив Оброшин, як королівські володіння , каштелянові Петрові Шамотульському за борг, який він взяв на пруську війну. 10 років пізніше за королівським дозволом це володіння відкуповує від Петра Шамотульського архієпископ Григорій з Санок і відтоді воно становить власність Львівських єпископів. Доходи від нього, а також і з сусідніх Ставчан, а також з Рясної отримував архієпископ Сєраковський і спрямував на реставрацію Катедри, а в 1765 році подарував війтівство в Ставчанах і Оброшині Кафедральній Капітулі, але при умові, що власник війтівства не перейме його пожиттєво. Але останній жив до смерті архієпископа, потім настали зміни і в результаті Оброшин залишився виключною власністю архієпископів.До часу, коли архієпископом став Ян Скрабко, Оброшин не представляв особливої вартості, був звичайним фільварком, при тому значно зруйнованим підчас шведської війни в 1704 році. І тільки цей енергійний господар костельних маєтків підняв його зруїни, взявши це підльвівське село під особливу опіку. До Дунаєва, де вже раніше був вибудований палац Львівських архієпископів, було йому задалеко і тому постановив збудувати тут прекрасну літню резиденцію. Хто був творцем проекту палацу і його виконавцем, наразі невідомо, але найвірогідніше вдалося би це вияснитина підставі пошуків в консисторіальних архівах. Відомо лише, що будівництво закінчилось в 1730 році стараннями і коштами вищезгаданого архієпископа, який 3 роки пізніше пішов з життя. На час його смерті палац не був ще цілком викінчений і впорядкований, як на це вказує пам’ятка мармурова таблиця в передпокої над входом до каплиці. На ній, нижче латинських ініціалів, читаємо дату – 1 листопада 1738 року, а під нею «Микола Ігнаци з Вижиць Вижицький (архієпископ митрополит Львівський) просить ласк Ваших перед милосердям Божим за себе і за душі в чистилищі, що зосталися без жодного рятунку… о одне… Благодатна Діво Маріє радуйся…».Над входом до зали напроти каплиці вмурована подібна таблиця в подібнім кам’янім оздобленні з гербом «Abdank» і ініціалами архієпископа Скарбка, пам’ять про якого зберіг в такий спосіб продовжувач його справи архієпископ Вижицький, творець каплиці палацу.В. Сєраковський, реставратор Львівської Катедри, крім інших справ, знаходив час і для Оброшинського палацу, в якому, однак, бував не часто, більш охоче перебуваючи у Дунаєві. З Оброшина до Львова виїхав для зайняття архієпископської столиці в 1760 році. Звідки 20 років пізніше відійшов у вічність. В тестаменті заповідає: «картини (кілька сотень у Львові, Оброшині, Дунаєві), бібліотеку, оранжерею Оброшинського парку, набуту за власні мої кошти, з якої оце оранжереї відібравши сто деревець, від найменших зачинаючи, алоє, всі квіти і трави закордонні, які для мого наступника залишаю, всі інші аби були продані». Він був творцем не тільки оранжереї, оскільки в його листах залишилася відомість про одночасну з реставрацією Катедри відбудову палаців у Дунаєві і Оброшині, де в 1768 році, як повідомляє М. Дідушицький, «мозаїковано» палац.Тоді як Сєраковський майже виключно перебував в Дунаєві, його наступник Фердинант Кіцкій був закоханий в Оброшині, перебував тут майже постійно. За селом заклав фільварок, названий Фердинандівкою, і належить йому приписати найбільші старання в упорядкування палацового парку, який на протязі довгих цасів був гордістю палацу і зараз ще становить його витончену оздобу. Архієпископ Кіцкій утворив в Оброшині парафію, збудував мурований костьол, який висвячено в 1791 році, і спочив в ньому навіки 1797 р. Дуже також був прив’язаний до цієї садиби його наступник Кастан Кіцкій, який помер в 1812 р. і похований також в Оброшинському костьолі.В спогадах про Оброшин завжди вирізнюється прекрасний парк, а також галерея і комплект портретів Львівських архієпископів. Відомості про твори мистецтва знаходимо вже в заповіті Сєраковського.Вищезгадані портрети ще перед війноюзнаходилися на місці, а серед них оригінальний візерунок (подобизна) першого галицького архієпископа Кристина з Острова. Їх повинні були перенести до Львова, залишаючи, на жаль, на місці лише стародавні меблі і інше обладнання, котре після російського вторгнення підлягало цілковитому знищенню разом з архівами, які містилися в шафі, вмурованій в стіні на долі. Потім прийшли німці з – над Сомми і влаштували в каплиці їдальню, після них австрійці влаштували «Rekonwalesoentenhcim» для турків, а українці з – за кордону вибрали палац за спостережний пункт і ніби мали вивезти решту творів мистецтва до котрогось з Київських музеїв.

  По стількох перипетіях палац – і без того запущений і занедбаний, опинився в дуже жалюгідному стані. Властиво, мури не постраждали, але повністю зруйновані кімнати, знищені підлоги у кімнатах (вини ще перед війною вимагали ремонту), обдерті стіни, повиламувані вікна і двері. В цілому в конструкції і архітектурних деталях великих знищень палац не зазнав, але набагато гірше виглядали, господарські і офіційні будинки, котрі ще перед війною були в деякому упадку з приводу браку консерваційних робіт.На перший погляд можна зорієнтуватися, що палац є утвором першої половини 18ст., коли у Франції за короля Людовика XV неподільно панував стиль рококо. Вплив французького мистецтва в цей час був настільки в нас сильний, що нічого дивного, що Оброшинський палац увібрав усі риси цієї епохи. Основною рисою тогочасної архітектури була простота і скромність в академічно - класичних деталях в зовнішньому вигляді та надмірна фантазія в текораціях і екзотичній бароковій орнаментиці внутрішніх приміщень. Тогочасні архітектори досконало розуміли і відчували, що будівництво – то правдиве мистецтво простору і злиття в єдине маси будинку і оточуючого простору. Палац разом з в’їздною брамою, площею і квітником, а також парком, складав органічну цілісність в досконалому архітектурному поєднанні . З метою більшого враження цієї єдності, якнайточніше дотримувалися правил симетрії через акцентування головної осі і цілої основи.При наближенні до палацових забудов дознавалося поступових вражень. Вже здалека посеред дерев алеї, що вела до ансамблю, біліли мури будинку, ніби замкнення віддалених просторів. Після прибуття до брами захоплювало подих при вигляді обширної площі, поступово замкненої палацовим корпусом і його крилами, а особливо підсобними будинками і навіть мурованою загорожею. Правдивий «cour d’ honneur» (коло пошани – фран. ), де карети одна за одною заїжджали з тупотом під фронтон палацу, зникаючи потім в будовах стаєнь. Зачарованого багатством палацової архітектури гостя вітали в просторому холі і відгороджували вигідними сходами до залу або гостинних покоїв на поверсі, звідки відкривався прекрасний вид на симетрично закладений парк з алеями, терасами, ставками і красивою перспективою простору.

Всередині розміщено з чуттям міри кімнати замкнутої геометричної форми: квадрата, кола, восьмигранника чи прямокутника. Не було також покоїв безформних, які б різали око браком пропорції і взагалі нічого випадкового. Все було осмислено і відповідно меті, а сам будинок цілісно і ідеально поєднався з оточенням , площею, квітником. Всі ці властивості французького палацового будівництва з половини 18 ст., які призначалися для вирізнення з сільської місцевості, поділяє палац митрополитів Львівських. В загальних рисах він також нагадує старопольські двори, дерев’яні чи муровані з 17 -18 ст. у вигляді прямокутника з щитом над головним входом, просторим холом і залою з сторони парку. Бачимо теж на чотирьох кутах будови якби давні оборонні вежі, які надають палацові характер польського двору, але у більш вишуканих формах, гідних літньої садиби єпископів. Архітектурна звершеність проекту не була нічим порушена і тому багато виграла в оригінальності.

Уявімо собі давній первинний вигляд палацу. Перед усім, зауважимо, що його творець так осмислив свій проект, щоб як найсильніше виявити ефект цілісності, гармонійного зіставлення і згрупування різних мас і просторів. Довга алея з двома рядами розложистих дерев примушує спрямувати погляд до входу; браму оздоблюють два муровані фільри з фігурами, які посаджено на волювих півщитах. З однієї сторони бачимо постать старця в дещо театральному порусі з характеристичною головою, а напроти вишукана постать жінки, повна грації і витонченості, з делікатним овалом і рисами обличчя. Шанобливо і приємно вітає ця мила пара гостя з далекоїдороги. Ці портальні фігури вже не мають нічого спільного з важкими, безформними постатями з пам’яток відродження і барокко. Скільки делікатності і містики в сатранному викінченні не тільки моделей обличчя, але й найдрібніших деталей одягу. Ця пара – добрий приклад справжнього салонного мистецтва роккоко.

Якщо раніше брама служила також і як оборонна чи вартова вежа, то в новіших цього типу палацах вежі взносяться симетрично по обидві сторони в’їзду. Зупиняємось посередині обширної площі і бачимо, що вона практично замкнена з усіх сторін так, що фасад і господарські будинки підпорядковані цілісності, утворюючи тільки скромні стіни, не оздоблені ані архітектурними деталями, а ні іншим декором, бо так диктував дух часу. У Франції рококову орнаментику плекано для внутрішнього оздоблення, фасади як головного корпусу, так і бічних крил та прибудов були виключно стінами з широкими площинами, вміло призначені для замкнутості простору, для створення єдиної цілісностіархітектурної концепції.
В забудовах Оброшинського палацу виділяється тільки два масивні будинки, багатокутні, із великими брамами і розкішною кам’яною фігурою, посадженою на вершині шатрового даху. Були то, правдоподібно, возовні для розкішних карет, з яких одна збереглася у доброму стані і тепер оздоблює фойє Промислового музею (у Львові). В місцях де закінчувалися будинки, обрамлював боки дідинця скромний мур, а тильну стіну утворював головний палацовий фасад. Перед реставрацією була вона напевно єдина, оскільки саме згруповування архітектурне з щитовим ризолітом посередині, зовнішніми вежами і ламаним дахом мансарди робило достатнє враження. Верх у вигляді хвилястих ліній оздоблюють характерні для рококо камінні ліхтарі, виставлені на вежах і фронтонах майже усіх святинь XVIII ст.. у Львові.
Скромне розділення стіни становив тільки єдиний навіс і виступи без ніякої орнаментації; нечасті також були обрамлення вікон і входу, оздобленого аркою, яка спирається на двох пілястрах.
Як і цілісність забудови, так і внутрішнє планування палацу є гармонійно згруповане. На осі будинку закладено просторе фойє у формі так часто на той час практикованого восьмигранника. Розміщені тут широкі сходи вели до обширної зали на поверсі, далі були гостинні покої. Кімнати для обслуги ґрунтувалися по лівій стороні палацу. З правої сторони розміщалася каплиця, яка була заввишки з партер і поверх , прикрашена склепінням і оздоблена розетами. Тут також розміщені допоміжні кімнати з боковими сходами. З вікон заднього фасаду відкривається вид на прекрасний парк, створений з досконалим застосуванням французького паркового мистецтва, яке так досконало поєднувало природу і паркову архітектуру.

Ми не можемо зараз стверджувати, в якій мірі оздоблювала орнаментика епохи Людовика XV з цілими своїми претензіями, багатством стіни і плафони палацових салонів, бо з внутрішніх декорацій майже нічого не залишилось, окрім окремих незначних фрагментарних решток. Скромна рококова орнаментика зараз оздоблює лише камін в кімнаті на партері, а на поверсі можна лише помітити стильний п’єц у скромній декорації. Але із цих окремих фрагментів, на жаль, не можна відтворити давнього вигляду, яким, без сумніву, з пихою на французький манер представляється мистецтво рококо. Відомо лише що ще в 1768 році «мозаїковано» палац, тобто покривано внутрішні стіни штюковою і мозаїчною декорацією.
Оранжереї, що зараз знаходяться в парку, не мають у собі вже нічого вартого уваги, і вже ніщо їх не об’єднує із самим палацом.
Так виглядало архієпископське «Tuscnium» в Оброшені, типова архітектурна забудова із середини XVIII ст. з гармонічними групуваннями мас будинку, в гармонійному їх поєднанні та об’єднанні навколо площі дідинцю і мистецько закладеним парком. Та єдність повністю систематичного закладення з правильним розумінням засад архітектурної творчості, що оперувала масами, утворюючи і замикаючи простір, стосуючи орнаментику для визнання, або підсилення ефекту цілісності і зараз ще викликає враження прекрасного і естетичного задоволення, не дивлячись на те, що будинок цей дуже багато втратив з своєї давньої структури…